Бошки Шишки Ganja Выкса

Начну с того, что я всегда был никому ненужным ноунеймом в школе. Всегда отставал в учебе, внешностью дерьмо с глазками, как у подлых крыс. Пиздец просто! И вот однажды, когда жизнь меня до кончика перестала бесить, я решил попробовать найти свою исходку, свой тайник от реальности.

На уроке химии у нас была тема про некие закладки. Ахуеть, это же про наркотики! Полезная информация, думаю я, надо запомнить. Решил обратиться к долбаному интернету, чтобы найти закладку на свою новую жизнь. Целый день сижу, катаюсь по сайтам, чту хуйню про разные таблетки и ебанутые дозы.

И тут я натыкаюсь на опасного апера амфетамина в одном из криминальных тайников на просторах интернета. Окунувшись в чат с настоящими хомяками, козлами и тех, кто хотел впарить мне некачественный говноамфет, я наконец-то удачно натыкаюсь на парня, который мне доверяет. Договорился с ним о встрече за углом, чтобы передать долгожданный кайф.

Встречаемся мы с ним на темной хуевой переулочке, и он достает из своего тайника чертовски реальные шишки марихуаны. Я чувствую запах и переживаю оргазм прямо на улице. Вот это да, бро! Он кладет мне в руки этот наркотический сказочный лес, я ему отдаю пачку денюжек и мы разбегаемся по своим делам, будто ничего не было.

Так начинается мой новый этап – курение шишек марихуаны. Поначалу я снимаю всю нервозность школьной жизни, мне плевать на моих одноклассников и их тупые замашки. Я сижу вечерами с друзьями, курим и смеемся над всеми теми, кто пытается со мной сравниться. Я считаю себя умнее всего класса, ведь я погрузился в эту "загадочную" атмосферу шишек и чувствую себя круче всех.

С течением времени, однако, эту "гордость" приходится покупать все чаще и чаще. Шишки дороже, а у братков уже нет ни грамма. Что делать, блять? Решаю завязать с марихуаной и найти новую дурь, чтобы вдоль и поперек всех найти все, что отлежалось сотни лет в тайничке наркоманов.

Я вновь подхожу к другому парню, с кем я до этого не общался и которому раньше на меня было глубоко похуй. Я сую ему деньги, а он возвращает мне пакетик с надписью "манди" – мдма, братан. Пора пробывать новую хуйню, я думаю.

Я собираюсь с друзьями, и наш мозг жарится от манди, как от раскаленной сковородки. Мы смотрим друг на друга и понимаем, что это наше будущее. Ребята становятся моими братьями, а школьная жизнь – пустым забытым местом. Мы владеем всем, включая эту разъебанную реальность, и нам похуй на всё.

Но с каждым разом все больше и больше – я понимаю, какая эта жизнь наркомана гопника безрадужной. Нервотрепка и депрессняк становятся моими близкими друзьями, и я понимаю, что в нее я ушел гораздо глубже, чем думал.

Но заебись, я все равно в этом дерьме сижу и дальше борюсь за свое место в этой ебаной жизни. Пусть, братва, они называют нас наркоманами, а школьные одноклассники презирают нас. Нам всем похуй на них, потому что мы – настоящие герои городских улиц, мы – гопники из тайников, мы – владыки закладок и потерянных мечтаний.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...